Архієреї Української Православної Церкви розповіли про те, яким вони бачать Предстоятеля у його щоденному служінні, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Митрополит Бориспільській і Броварський Антоній, керуючий справами УПЦ: Блаженніший завжди один і той же – і з великим чиновником, і з єпископом, і з простою людиною
Кожна людина, яка спілкувалася з Блаженнішим, відчуває, що, незалежно від того, хто перед ним, – чи великий чиновник, можновладець, чи єпископ, чи священник, чи проста людина – Блаженніший один і той же. Мабуть, це від того, що він зумів у своєму житті втілити євангельський принцип “Завжди говори: так – так, ні – ні”. Тому, що коли ми починаємо шукати якісь шляхи відповісти по-іншому, то це завжди буде тим, що ми частіше називаємо напівправдою – а це вже не по-християнськи. Тому Блаженніший завжди на глобальні питання чи на питання, пов’язані з конкретним життям людини, відповідає “так – так, ні – ні”, тобто те, що він знає через вивчення Священного Передання, те, що він знає на основі Святого Письма, і те, що він знає на основі свого досвіду, він відповідає, попри те, що людина, можливо, хоче щось почути інше. Можливо, те, що людина хоче почути в цей момент, не буде на користь їй як християнину – людині, яка має ставити перед собою головне завдання – вічне спасіння. Тобто Блаженніший завжди виступає як пастир. І ця простота пастирська дійсно всіх притягує до Блаженнішого.
Митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, намісник Києво-Печерської Лаври: Він ніколи не дає спуску собі й таким чином надихає нас на молитву, піст та духовні подвиги
Я дякую Богу, що Господь дарував нам такого Предстоятеля Церкви. І цим все сказано – який повинен бути Предстоятель. В нього людяність, в першу чергу, глибока віра і спілкування з людьми. Я мав можливість – і маю можливість – жити, служити, бачити з 1984 року. І Владику, який був тоді ще ігуменом, благочинним Троїце-Сергієвої Лаври, як він відносився до студентів, до братії. Якщо хтось чогось не може виконати або забуває, він сам починає це все робити. Далі те, що він ніколи не дає спуску, розслабитись, сам собі. І він надихає на молитву, на піст, на ті подвиги, які – на превеликий жаль – між нами, монахами, не завжди є. Це довга молитва, по закону яка має бути. І найголовніше – людяність, його любить народ. Для Предстоятеля, для священнослужителя це саме головне. Любов до Бога і до ближнього, поєднуючись, тому що Бога ми не побачимо ніколи, якщо не полюбимо ближнього свого. Якщо ми не служимо ближньому, якщо ми не виділяємо йому того, що людині часто не хватає – спілкування та духовних настанов.
Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, голова Синодального відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України: Єдине, у чому звинувачують Блаженнішого його опоненти, це те, що він справжній монах. Але насправді це комплімент
Порахував: у наступному році буде 45 років, як я вперше побачив Блаженнішого. Він тоді був молодим монахом. І, знаєте, в ті часи ченців було небагато, і всі вони кидалися у вічі. Блаженніший виділявся тим, що він був не лише благообразний – мав вигляд справжнього монаха, а й у стосунках у нього завжди доброзичливість була, привітність. А в церкві на молитві він стояв так, як афонські монахи. Відтоді пам’ятаю враження… А коли я став єпископом у 1992-му році, на Львівську кафедру мене було призначено. Тепер, озираючись назад і знаючи, як сьогодні Блаженніший відвідує єпархії, і, хоча, напевно, дехто знає, що Блаженніший не дуже любив такі урочисті зустрічі, помпу – уникав. І тепер ще більше в моїх очах високу ціну має те, що він їздив до Львова регулярно – не тому, що йому це подобалось, а щоб підтримати многостраждальну львівську паству і мене разом з тим. Важливо те, що він такий, яким виглядає. Він ніколи масок не носив, щоб змінювати їх, ролей не грав. І за різних обставин він діяв природньо. Де межа, коли ти мусиш бути приязним, доброзичливим навіть до ворогів, а де потрібно принциповість являти. Оцю межу не кожний з нас бачить, а Блаженніший чітко визначає. Єдине, в чому звинувачують Блаженнішого опоненти, що він справжній монах. Я хотів би, щоб кожного єпископа в цьому звинувачували, бо це комплімент. До цього треба прагнути. Хоча Блаженніший не шукав того, щоб мати такий імідж. Так Господь його, напевно, прикликав, з молодості.