Головна Події церковного життя 3 червня — Рівноапостольні цар Константин і матір його цариця Єлена

3 червня — Рівноапостольні цар Константин і матір його цариця Єлена

написано Andrey
73 переглядів

Святий імператор Константин (306–337), який отримав від Церкви іменування «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Константина Хлора (305–306), котрий правив Галлією і Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких перебували два самостійні імператори, що мали співправителів, одним із котрий у Західній половині і був батько імператора Константина. Свята цариця Єлена, мати імператора Константина, була християнкою.

Константин, майбутній правитель всієї Римської імперії, був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн в керованих ним країнах, тоді як у решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284–305) і його співправителя Максиміана Галерія (305–311) на Сході та імператора Максиміана Геркула (284–305) на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Константин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії і Британії.

Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідування християнської віри. Запеклий язичник Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Константина й замислювалися про те, щоб його позбавити влади і вбити, але Константин випередив їх та в низці війн з Божою допомогою розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом «Цим перемагай». Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Константин у 313 році видав Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, який був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантій, яке й було перейменовано на Константинополь. Константин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Іісус Христос. Для цього він направив до Єрусалима свою матір — святу царицю Єлену, надавши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з патріархом Єрусалимським Макарієм свята Єлена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році.

Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані з земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від будь-яких слідів язичництва, та повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Константин звелів звести чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворящий Хрест на зберігання патріархові, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де невдовзі померла. Це сталося в 327 році.

За свої великі заслуги перед Церквою і труди по знаходженню Животворящого Хреста цариця Єлена також іменується рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушене негараздами, які виникли всередині Церкви, і розбратом від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Константина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення Хрещення над християнами, котрі відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, яка виникла на Сході. Арій наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про створеність Іісуса Христа. За велінням імператора було скликано 325 року Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. Триста вісімнадцять єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, зокрема святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. На Соборі було засуджено єресь Арія і складено Символ віри, до якого було внесено поняття «Єдиносущний Отцю», котре назавжди закріпило у свідомості православних християн істину про Божественність Іісуса Христа, Який прийняв людську природу для відкуплення всього людського роду. Внести визначення «Єдиносущний» до Символу віри запропонував імператор Константин, котрий почув його під час обговорень та виокремив.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Константин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.

0 коментарів
0

You may also like