Головна Події церковного життя 6 червня — Блаженна Ксенія Петербурзька, Христа заради юродива

6 червня — Блаженна Ксенія Петербурзька, Христа заради юродива

написано Andrey
84 переглядів

Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині XVIII століття в родині благочестивих і благородних батьків; батька її звали Григорієм, а ім’я матері невідоме. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна поєдналася в шлюбі з придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком в Санкт-Петербурзі. Але не довго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом, ангел смерті розлучив їх: Андрій Федорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.

Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона відразу як би забула все земне, людське, всі радощі і утіхи, і внаслідок цього багатьом здавалася немовби божевільною, такою, що позбулася розуму.

Так на неї почали дивитися навіть її рідні і знайомі і особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй хорошій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії подали навіть і прохання начальству померлого Андрія Федоровича, просячи не дозволяти Ксенії в безумстві роздавати своє майно. Начальство померлого Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконалося, що Ксенія цілковито здорова, а тому має право розпорядитися своїм майном, як їй завгодно.

Звільнившись від всіх земних обов’язків, свята Ксенія вибрала для себе важкий шлях юродства Христа заради. Одягаючись в костюм чоловіка, надівши на себе його білизну, каптан, камзол, вона стала всіх запевняти, що Андрій Федорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Федоровичем.

Якого-небудь певного місця проживання Ксенія не мала. Переважно вона цілий день бродила Петербурзькою стороною і переважно в районі церкви святого апостола Матфея, де у той час жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледве взутої жінки, що не мала місця, де голову прихилити, її інакомовні розмови, її покірливість, відсутність гніву давали нерідко злим людям і особливо вуличним хлопчиськам привід та сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж всю цю ганьбу переносила смиренно. Лише одного дня, коли Ксенію вже почали вважати за угодника Божого, жителі Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчиськ в той раз перевищили будь-яке людське терпіння, вони лаялися, кидали в неї камінням і брудом. З тих пір місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.

З часом до дивацтв блаженної звикли. Їй стали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія ні за що не погоджувалася проміняти своє лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині і зеленій спідниці або навпаки – зеленій кофтині і червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона. Бродячи цілими днями брудними вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову йшла мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої місцеперебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було довідатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилось, що Ксенія, не дивлячись ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч в поле і тут навколішки в молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні уклони на всі чотири сторони.

Іншим разом робітники, які будували нову кам’яну церкву на Смоленському кладовищі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності, із споруди, хтось наносить на верх церкви, що будується, цілі гори цеглин. Довго дивувалися цьому робітники. Довго дивувалися, звідки береться цеглина. Нарешті вирішили довідатися, хто міг бути цей дармовий, невтомний працівник, котрий щоночі носить для них цеглину. Виявилося, що це була раба Божа блаженна Ксенія.

За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив свою угодницю. Раба Божа Ксенія удостоїлася дару прозріння сердець і майбутнього. Вона передрекла кончину імператриці Єлизавети Петрівни та Іоанна Антоновича; купчисі Крапівніній передбачила кончину, кажучи: «Зелена кропива, але скоро пов’яне», – а одній бідній дівиці – заміжжя.

Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого вона відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або у кого споживала їжу, були щасливі і успішні в справах. І торговці, і візники, всі старалися їй чим-небудь зробити послугу; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.

На сімдесят першому році земного життя вона віддала душу Богові. Тіло її було поховане на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її могили. За молитвами блаженної Ксенії Господь врятував одну дівицю від жахливого шлюбу із біглим каторжником, який видавав себе за убитого ним полковника. Після панахиди над її могилою стражденні отримували зцілення, в сім’ях встановлювався порушений мир, нужденні отримували все необхідне.

Над могилою блаженної Ксенії (на Смоленському кладовищі) в 1902 році згідно з проектом архітектора А.А. Всеславіна була споруджена кам’яна каплиця, до якої почали приходити її численні шанувальники. Після революції більшовики закривали каплицю, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам’ять про блаженну і віру в її молитовність перед престолом Божим.

Її могила і до цього дня являється однією зі святинь Петербурга, що приваблює численних паломників.

На стіні каплиці є мармурова плита, напис на якій свідчить:

В ім’я отця і Сина і Святого Духа.
У цій каплиці похована раба Божа Блаженна Ксенія Григорівна дружина півчого Андрія Федоровича.
Залишившись після чоловіка 26 років, мандрувала 45 років. Звалася у вдівстві ім’ям чоловіка: Андрій Федорович. Всього життя її було на землі 71 рік.
У 1794-1796 році брала участь в побудові Смоленської церкви, таємно ночами тягнучи на своїх плечах цеглу для церкви, яка будувалася.
«Хто мене знав, хай пом’яне мою душу для спасіння своєї душі.» Амінь.

0 коментарів
0

You may also like