Святитель Тихон Задонський, єпископ Воронезький, в миру Тимофій, народився 1724 року в селі Корецьке Новгородської єпархії в сім’ї дяка Савелія Кирилова. Нове прізвище, Соколов, було присвоєно йому пізніше начальством Новгородської семінарії. З раннього дитинства після смерті батька він жив у такій нужді, що мати ледве було не віддала його на виховання сусіду-ямщику, бо годувати родину було нічим. Харчуючись самим лише чорним хлібом і то дуже помірковано, хлопчик наймався до багатих копати грядки.
Тринадцятирічним отроком він був відданий в духовне училище при Новгородському архієрейському домі, а в 1740 році був прийнятий на казенне утримання до влаштованої в Новгороді семінарії. Юнак навчався відмінно і після закінчення семінарії в 1754 році був залишений у ній викладачем, спочатку грецької мови, потім риторики і філософії. У 1758 році він прийняв постриг з ім’ям Тихон. Того ж року його призначили на посаду префекта семінарії.
У 1759 році Тихон був переведений до Твері з возведенням у сан архімандрита Желтиківського монастиря. Потім його призначили ректором Тверської семінарії і одночасно настоятелем отрочого монастиря.
13 травня 1761 року він був висвячений на єпископа Кексгольма і Ладоги, вікарія Новгородської єпархії. Два роки потому святитель був переведений на Воронезьку кафедру.
Протягом чотирьох з половиною років керуючи Воронезькою єпархією, святитель Тихон постійно наставляв її своїм життям і численними пастирськими повчаннями і спасенними книгами. Він написав для пастирів низку творів, зокрема «Про сім Святих Таїн», «Про таїнство Покаяння» та «Інструкцію про звершення шлюбів». Окрім того, у Воронежі святитель викорінив давній язичницький звичай, а саме святкування на честь Ярили.
1765 року святитель Тихон перетворив Воронезьку слов’яно-латинську школу на духовну семінарію і, запросивши досвідчених викладачів із Києва й Харкова, розробив для неї навчальні програми. Багато зусиль і трудів довелося йому докласти, щоб влаштувати храми, школу, наставити й напоумити пастирів та переконати в необхідності освіти. Керуючи великою єпархією, святитель не щадив своїх сил, часто проводячи ночі без сну.
У 1767 році він змушений був через слабке здоров’я залишити управління єпархією і віддалитися на спокій до Толшевського монастиря, який знаходився за сорок верст від Воронежа. Через два роки святитель перейшов до Богородицького монастиря міста Задонська.
Оселившись в цій обителі, святитель Тихон став великим учителем християнського життя. З глибокою мудрістю він розвинув ідеал істинного чернецтва: «Правила чернечого життя» й «Настанови тим, хто навернувся від суєтного світу» — і в житті своєму втілив цей ідеал. Він суворо зберігав устави Церкви, майже щодня відвідував храми Божі, часто сам співав і читав на кліросі, а з часом, через смирення, зовсім залишив участь у звершенні служб та стояв у вівтарі, благоговійно осіняючи себе хресним знаменням.
Поправивши здоров’я, він збирався повернутися до Новгородської єпархії, куди його запрошував митрополит Гавриїл на місце настоятеля в Іверському Валдайскому монастирі. Коли келійник оголосив про те старцю Аарону, той сказав: «Що ти біснуєшся? Матір Божа не велить йому виїжджати звідси». Келійник передав це святителю Тихону. «Якщо так, — сказав святитель, — не поїду звідси», — і розірвав прохання. Іноді він їхав до села Липівка, де в будинку Бехтеєва сам здвершував богослужіння. Їздив святитель і в Толшевський монастир, який він любив за усамітнення.
Плодом його духовного життя були твори, які святитель завершив на спокої: «Скарб духовний, від світу зібраний» (1770 р.), а також «Про дійсне християнство» (1776 р.).
Жив святитель в найпростішій обстановці, спав на соломі, накриваючись овечим кожухом. Смирення його доходило до того, що на насмішки, які нерідко сипалися йому вслід, святитель не звертав уваги, роблячи вигляд, що їх не чує, і говорив після: «Богу так угодно, що служителі сміються наді мною — я і гідний того за гріхи мої». Часто казав він у таких випадках: «Прощення краще за помсту».
Святитель Тихон помер, як і було йому сповіщено, в неділю 13 серпня 1783 року, на п’ятдесят дев’ятому році життя. Прославлення святителя відбулося також у неділю: 13 серпня 1861 року.