Понад чотириста років початок нового календарного періоду на Русі святкували 25 березня (за ст. ст.), а потім, близько двохсот п’ятдесяти років, 1 вересня (14 вересня за н. ст.). Цю традицію, яка своїм історичним корінням сягає доби святого імператора Константина Великого, ми перейняли у візантійців.
Літочислення, що починається 1 вересня, було затверджено імператором Юстиніаном I в 537 році, а офіційний візантійський календар було сформовано лише за імператора Василія II Болгаробойця в рік хрещення Русі. Дата ця була прив’язана до індиктіонів Константина Великого, обчислення яких починалося саме 1 вересня 312 року.
Індикт, або індиктіон, в перекладі з латинської означає «оголошення». У Римській імперії під цим терміном розуміли величину числа податей, які необхідно зібрати в прийдешньому році, тобто це свого роду початок нового фінансового періоду. Незважаючи на імператорські укази, у Візантії існувало дві традиції початку року.
Окрім згаданого 1 вересня, давнішою датою нового календарного циклу вважали також свято Благовіщення, що відзначалося, як і зараз, 25 березня. Деякі візантійські хроністи, такі як преподобні Максим і Феофан Сповідники та Георгій Синкел, продовжували вважати початком року дату Благовіщення аж до Х століття. З часу формування календаря за імператора Василія II він використовувався жителями східної ойкумени аж до падіння Константинополя в 1453 році.
Ранніша традиція літочислення була прив’язана до річного кола богослужінь, коли зі свята Благовіщення (моменту Непорочного Зачаття і воплочення Слова) починався спасительний подвиг Сина Божого. Другий підхід був пов’язаний з ідеєю переорієнтації на передбачувану дату створення світу. Наприклад, 988 рік після Різдва Христового, в такому прочитанні, ставав 6497 роком, згідно з традицією, за якою Господь завершив створення світу в 5509 році до Р. Х.
Обидві ідеї, закладені в дати початку календарного циклу, цілком благочестиві і відображають християнський підхід до цього питання.
На Русі традиція вважати початком року 1 вересня була офіційно прийнята лише з XV століття. До цього всі руські літописці, зокрема і преподобний Нестор, новоліттям вважали Благовіщення.
Однак вже з XIII століття у наших предків формується урочистий чин літопроводства, який отримав згодом новгородську, московську і київську редакції. Як правило, він включав у себе особливий молебень, читання Святого Письма та хресний хід. Останній такий чин було звершено в 1699 році. З 1700 року вступила в силу календарна реформа Петра I, внаслідок якої дата початку року була перенесена вже на звичне для нас 1 січня.