Святитель Філарет, митрополит Київський, народився 17 квітня 1779 року в селі Високому Орловської губернії і в Хрещенні був названий Феодором. Його батько, Георгій Микитович Амфітеатров, був священником в зазначеному селі. Батьки були людьми благочестивими, виховували своїх дітей у вірі та благочесті і охороняли їх від поганих впливів.
У дитинстві Феодор мав слабке здоров’я. За деякими відомостями, він, на превелике горе своїх батьків, народився майже сліпим. Хоча зір його потім поступово відкрився, проте він зроду виглядав підсліпуватим. З часом тілесна слабкість Феодора зникла.
Феодор був завжди надзвичайно тихий і скромний, задовольнявся дуже малим. З самого юнацького віку в Феодорі стала виявлятися схильність до подвижницького життя. Батько нерідко посилав його на пасіку для спостереження за бджолами. Тут, цілком на самоті серед природи, Феодор читав Четьї-Мінеї і захоплювався життям святих подвижників.
Дуже рано, з шести років, у Феодора з’явилося бажання до навчання. Початкове навчання він здобув удома під наглядом і керівництвом свого рідного дядька-диякона. Феодор був навчений читання за Псалтиррю і часословом та письма. У шістнадцять років він уже навчався в богословському класі Севської духовної семінарії. Протягом всього часу семінарського навчання Феодор завжди показував найкращі успіхи, яких досягав самостійною працею. Він двічі намагався піти в монастир, але батьки вмовили його відкласти це до закінчення курсу навчання.
У дев’ятнадцять років він закінчив курс Семінарії і був призначений там же вчителем. Феодор постригся в чернецтво з ім’ям Філарет і невдовзі був висвячений у сан ієромонаха.
Незабаром ієромонах Філарет був призначений інспектором, а потім і ректором Севської семінарії та возведений в сан ігумена. Згодом він був переведений до міста Уфи теж на посаду ректора Семінарії, з возведенням у сан архімандрита. Далі було переведення архімандрита Філарета до Тобольська, і після чотирьох років трудів в Тобольській семінарії він був викликаний до Петербурга.
Тут він здобув прихильність ректора Петербурзької академії, знаменитого згодом митрополита Московського Філарета. За його сприяння отець Філарет був призначений на посаду інспектора Петербурзьуої академії і удостоєний вищого вченого богословського ступеня — доктора богослов’я. Звідси він був переведений на інспекторську посаду до Московської академії. Через два роки він був призначений її ректором.
Як ректор і вихователь духовного юнацтва, він вирізнявся простотою, м’якосердям, прямотою і відвертістю в поводженні з вихованцями, батьківським піклуванням про їхнє благо, чисто братською участю у всіх їхніх потребах і щедрою благодійністю. Він залишив добру пам’ять про себе у своїх вихованців, які називали його не людиною, а ангелом і свідчили про дивовижну дію на них особистості архімандрита Філарета.
П’ятирічна служба архімандрита Філарета при Московській академії закінчилася возведенням його в сан єпископа. У цьому сані він послідовно проходив служіння в Калузі, Рязані і Казані. Своїм благочестям, особливою старанністю під час богослужіння і проповідування слова Божого та ревною турботою про побудову храмів Божих й упорядковання монастирів святитель Філарет залишив по собі пам’ять незабутнього архіпастиря.
Серед численних архипастирських трудів архієпископа Філарета не покидало прагнення до усамітненого монастирського життя. Він уже подумував піти на спочинок у монастир, щоб мати можливість віддатися любим його серцю чернечим подвигам. Але несподівано він був викликаний до Петербурга для присутності в Святішому Синоді, звідки вже не повернувся до Казані. Владика був удостоєний звання члена Святішого Синоду і переведений до Ярославля. Але не встиг ще й побувати у своїй новій єпархії, як отримав вище призначення — бути митрополитом Київським (18 квітня 1837 року). У цьому сані він провів двадцять один рік свого життя і діяльності.
Як архіпастир митрополит Філарет і в Києві проявив ті самі чесноти, котрі відзначені були в ньому і раніше. Особливості народного і церковного життя в Київській єпархії вимагали для управління нею людини, яка би в дусі любові й миру, словом і прикладом послужила духовному повчанню своєї пастви. Такий дух управління і проявив митрополит Філарет, ставши прикладом для наслідування своїм наступникам.
Стосовно своєї пастви митрополит Філарет вживав заходів для зміцнення в ній задатків православної віри і благочестя. Окрім того, воістину батьківським було його піклування про духовні навчальні заклади. Владика стежив за розумовим і моральним розвитком вихованців, на котрих дивився як на майбутніх пастирів Церкви. Святитель брав діяльну участь в обранні ректорів, в укладанні підручників з богословських наук. Для підняття успішності і поліпшення поведінки вихованців він не зупинявся і перед суворими заходами.
Такою самою уважністю з боку митрополита Філарета користувалася і Духовна академія. Він стежив за духом і напрямом богословської науки в Академії, давав вказівки професорам щодо наук, які вони викладали.
За сімнадцять років до своєї смерті святитель Філарет прийняв схиму. Точно і старанно виконуючи всі свої службові обов’язки, він з високоподвижницькою строгістю виконував усі устави і правила чернечого життя. Святитель був завжди в утриманні і трудах, розумом перебуваючи в богомисленні і серцем прямуючи до любові Христової.
Маючи міцну статуру, митрополит Філарет дожив до похилого віку і майже до кінця життя зберіг сили й бадьорість. Тільки за два роки до смерті, після тяжкої хвороби, він видимо став знемагати. Святий став вельми чутливим до застуди, і його стали відвідувати різні недуги. Щоразу, коли він занедужував, він вважав свою хворобу передсмертною і готувався до смерті. Водночас він не боявся смертної години, а очікував її з радістю, цілком впевнений в тому, що після смерті йому буде добре. Подібно до апостола Павла, він бажав померти і бути з Христом.
Останні роки свого життя митрополит Філарет провів, можна сказати, в постійній думці про смерть і в постійній турботі про гідне приготування до переходу у вічне життя. Понад три останні роки він щодня причащався Святих Таїн і в цьому знаходив благодатне підкріплення. Незважаючи на свої хвороби, він до останніх днів не послаблював своєї келійної молитви. Години, проведені ним в молитві і за Божественною літургією, він вважав найбільш втішними і дорогоцінними для себе.
18 грудня було звершено над ним таїнство Єлеосвячення. Найважчою була остання в його житті ніч, під 21 грудня. Вона пройшла для хворого в болісному томлінні. Рано-вранці 21 грудня митрополит Філарет за звичаєм причастився Святих Таїн і перед самою смертю сповідався.
Останні хвилини супроводжувалися важкими стражданнями, які дещо послаблялися палкою молитвою всіх присутніх. На початку дев’ятої години ранку, після прочитання канону на вихід душі і 17-ї та 18-ї кафизм, митрополит Філарет тихо помер у віці сімдесяти дев’яти років. Великий лаврський дзвін розніс по всьому Києву сумну звістку про це.
29 грудня покійний митрополит Філарет був похований біля Ближніх печер Лаври в надпечерній церкві Воздвиження Хреста Господнього, де він сам призначив місце свого вічного спочинку.