Про Різдво Христове написано у двох Євангеліях: від Матфея і від Луки.
Сама історія майбутнього народження у світ Спасителя починається тоді, коли Пречистій Діві Марії з’являється Архангел Божий Гавриїл. Про це ідеться в Євангелії від Луки:
“Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою; Благословенна Ти між жонами. Вона ж, побачивши його, стривожилась від слів його і міркувала, що б то значило це привітання? І сказав їй Ангел: не бійся, Маріє! бо Ти знайшла благодать у Бога; і ось, зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Іісус. Він буде великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його; і царствуватиме над домом Якова повік, і Царству Його не буде кінця” (Лк. 1:28-33).
Будучи чистою і непорочною дівою, збентежена Марія запитує Архангела про те, яким чином це може з Нею статися. Відповідь була такою: “Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1:35).
Покірна волі Божій і вихована в послуху Йому, Діва Марія лише вимовляє: “Я — Раба Господня; хай буде Мені по слову твоєму”(Лк. 1:38).
Різдво Христове є одним із дванадцяти великих свят Православної Церкви. Перші згадки про святкування цієї події відносяться до IV століття. 360 року римський єпископ Ліберій згадував свято Різдва. Раніше, у II столітті, про народження Спасителя говорили в контексті свята Богоявлення, яке включало в себе цілих три події: народження Іісуса Христа, принесення дарів і Хрещення Господнє. У старовинних требниках Різдво Христове мало назву “Зимова Пасха”.
Тодішній імператор Октавіан Август вирішив зробити перепис усього народу своїх земель. Землі Палестини в ті часи входили до складу Римської імперії. У єврейського народу було заведено вести перепис по колінах і родах, а кожне коліно і рід мали свої прабатьківські місця. Тож праведному Іосифу і його дружині Діві Марії потрібно було йти до Віфлеєма — міста Давида, із роду якого вони й походили.
Зі Святого Письма відомо, що наш Спаситель народився не в царських покоях, а в хліві для худоби. Іншого місця для Нього не знайшлося в усьому місті і його околицях. Першими про Різдво Христове дізналися пастухи, які стерегли свою отару на полі неподалік від місця народження Спасителя. Їм з’явився ангел Господній і сповістив: “Нині народився вам у місті Давидовому Спаситель”(Лк. 2:34). Першими, кому було дано побачити Спасителя світу, були зовсім прості люди.
Але вони не були єдиними. Волхви зі сходу (за переданням, їх звали Мельхіор, Бальтазар і Гаспар) побачили в новій зірці, що з’явилася на небосхилі, найбільшу подію, на яку всі чекали, — народження Спасителя світу. Дивлячись на цю зірку, вони вирушили шукати те місце, де з’явився Спаситель. Прийшовши, вони принесли Йому дари: золото як Царю, ладан як Священнику і смирну — особливі пахощі, котрими було заведено помазувати тіла покійних. Поява волхвів біля колиски Спасителя говорить про те, що Він прийшов до всіх людей без винятку.
Нині на місці, де народився Божий Син, стоїть базиліка Різдва Христового. Її будівництво було розпочато за часів прощі на Святу Землю рівноапостольної імператриці Єлени. У базиліці знаходиться печера, те саме місце, де народився Господь наш Іісус Христос. Це місце позначене срібною зіркою з чотирнадцятьма променями.