Святий народився в невеличкому вірменському селищі і з юності опанував лікарську справу. Він жив подібно праведному Іову: був «невинний та праведний, і Бога боявся, а від злого втікав» (Іов. 1:1). Чеснотами він заслужив любов у місцевих жителів, які обрали його єпископом Севастії.
На межі ІІІ-ІV століть, в часи великого гоніння на вірних Церкві Христовій, архіпастир утішав стражденних, відвідував ув’язнених, усіляко підтримував свою паству. Коли всі християни покинули місто, він оселився на сусідній горі, де у повній самоті віддався молитовному богоспілкуванню.
До нього приходили дикі звірі, які смиренно чекали біля входу в печеру, щоб отримати благословення святого Власія або зцілення від хвороби. Згодом воїни, які прибули для вилову звірів, щоб терзати мучеників-християн, зустріли пустинножителя і схопили його. На шляху до язичницького суду багато іновірних наверталося до Спасителя, ставши свідками дивовижних зцілень недужних за молитвою блаженного владики.
Правитель спершу ласкаво умовляв святителя Власія принести жертву ідолам, але, побачивши непохитність сповідника, наказав бити його нещадно палицями, а потім вкинути у в’язницю. На другий день страждальця знову піддали тортурам.
Після цього безбожна влада наказала вкинути його в озеро. Угодник Господній, підійшовши до берегу, осінив себе хресним знаменням і пішов по воді, як Спаситель. На середині водойми святитель запропонував язичникам йти до нього, закликавши на допомогу своїх язичницьких божків. Шістдесят вісім із них, увійшовши в воду, відразу ж потонули.
Ангел Божий з’явився святому Власію і велів повернутися на сушу, щоб прийняти переможний вінець мучеництва. Обурений правитель наказав усікти його мечем. Перед стратою священномученик молився про весь світ, особливо ж про тих, хто буде шанувати його пам’ять. Це сталося близько 316 року.