Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс у благочестивій християнській сім’ї. В юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, багато прочитав стародавніх авторів і досконало володів богословською діалектикою.
Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору — нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своєю смиренномудрістю він невдовзі здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря. Але і в цьому сані через свою незвичайну скромність він, за власними словами, “залишався простим ченцем”. 633 року на прохання богослова, майбутнього святителя Єрусалимського патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і поїхав до Александрії.
Святий Софроній став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, які сповідували одну (Божественну) природу в Господі Іісусі Христі, єретики-монофеліти запровадили поняття єдиної Божественної волі та єдиної (Божественної) дії, що призводило до визнання відкинутого монофізитського лжевчення. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарших престоли на православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима із Константинополя до Александрії лежав через Крит, де і почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Севера та Несторія. В Александрії та її околицях преподобний провів близько шести років.
638 року імператор Іраклій разом з патріархом-монофізитом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфесис” — “Виклад віри”. Документ остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя. Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань та станів, і бесіди ці мали успіх. “Не лише клір і всі єпископи, а й народ, і всі мирські начальники відчували в собі якийсь нездоланний потяг до нього”, — свідчить його житіє.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а 641 року помер імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642–668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на православ’я. Преподобний Максим пішов до Карфагена і проповідував у ньому й околицях ще п’ять років.
Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх-монофеліт Пірр, який залишив Константинополь через придворні інтриги, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року стався відкритий диспут. На цьому Пірр всенародно визнав свої помилки і побажав навіть вручити папі Римському Феодору письмове відречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром вирушили до Рима, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані.
647 року преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь.
Наступного року замість “Екфесиса” вийшов новий указ, складений за дорученням Констанса Константинопольським патріархом Павлом, — “Типос”, тобто “Зразок віри”. Він забороняв будь-які міркування як і про одну волю, так і про дві волі, визнаючи дві природи Господа Іісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Мартина I (649–654), який змінив папу Феодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви.
У жовтні 649 року було зібрано Латеранський Собор. На ньому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників православного Сходу, зокрема й преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисників, Константинопольських патріархів Сергія, Павла і Пірра, було піддано анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п’ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизни й ув’язнили. 656 року його заслали до Фракії, а потім знову привезли до константинопольської в’язниці.
Преподобного разом з двома його учнями піддали дуже жорстоким тортурам: кожному відрізали язик і праву руку. Потім їх заслали до Колхіди, тобто до Лазики на Кавказі. Але тут Господь явив невимовне диво: всі вони отримали здатність говорити і писати.
Преподобний Максим заздалегідь передбачив свою кончину. Вона настала 13 серпня 662 року. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три дивовижно явлені світильники і відбувалося безліч зцілень.
Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої і 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта († 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова († 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належить також пояснення богослужіння, що має назву “Містагогія” (“Введення про таїнство”).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, декілька трактатів і листи до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговоплочення і про обоження людської природи.
Преподобному Максиму належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливими є “Глави про любов”. Преподобний Максим написав також три гімни в найкращих традиціях церковної гімнографії, що ведуть початок від святителя Григорія Богослова.