З раннього дитинства святий Андрій, майбутній правитель, мав особливе тяжіння до духовності. Він любив читати Біблію, житія святих, проводив ночі в молитві і часто відвідував храм. Всього цього він навчився у свого діда, князя Володимира Мономаха. Тому, з одного боку, такий спосіб життя слугував наслідуванням благочестя предка, а з іншого, був втіленням особистого пошуку Бога юнацькою душею.
Навички молодого князя до молитви не лише допомагали йому приймати правильні рішення державної ваги, а й рятували від вірної загибелі в боях. Відомо, що в битві під Луцьком 1150 року він був відведений від списа німецького найманця, помолившись перед боєм шанованому в цей день великомученику Федору Стратилату. В іншій битві він залишився зовсім без військового спорядження наодинці з ворогом, але й того разу по молитвам князя Господь зберіг йому життя.
Князь Андрій дбав і про ввірений йому народ. Літописець зазначав, що він був «не величавий на ратний чин». Досить жорсткий за норовом правитель залишався вкрай милосердною людиною. На постійній основі подаючи милостиню жебракам, він вимовляв: «Це Христос, Який прийшов випробувати мене».
Окрім того, князь надавав пристановище біженцям із південних країв Русі. Він забезпечував переселенців землями для заняття сільським господарством, сприяв розвитку ремесел і торгівлі та будівництву нових міст.
Святий правитель проявив себе і як видатний місіонер. Він навчав і хрестив язичників із-поміж завойованих ним волзьких болгар, причому робив це не «вогнем і мечем», а привчаючи колишніх ідолопоклонників поклонятися єдиному Богу через молитву в храмі і участь в церковних таїнствах. Вражені величчю побудованих князем церковних будівель, язичники охоче приймали християнську віру, відмовляючись від колишніх помилок.
Благовірному князю Андрію судилося прийняти смерть від змовників із заможних землевласників-бояр. Особливу злість на князя Андрія тримали бояри Кучковичі. І це було не дивно, так як саме їхні землеволодіння свого часу вилучив Юрій Долгорукий під час заснування Москви. Вирішивши поквитатися з його спадкоємцем, вони влаштували проти нього змову.
Наприкінці червня 1174 року вночі змовники проникли до княжої резиденції. Після цього вони найперше пішли до льоху, щоб перед вбивством заглушити страх вином. Добряче напившись, вони попрямували до опочивальні князя. Виламавши замкнені двері, вони увійшли до покоїв і напали на князя. Залишившись без охорони, князь мужньо відбивав напад вбивць завдяки військовому загартуванню. Але остаточно відбити натиск змовників він так і не зміг.
Вони пробили його чоло списом і завдали безліч ран мечем. Вирішивши, що князь уже мертвий, співучасники злочину знову пішли в підвал, щоб «відзначити» успішну операцію. Але поранений був ще живий. Стікаючи кров’ю, він сповз зі сходів, сховався під ними і став кликати на допомогу. Його крик почули злочинці. Вони знайшли князя за кривавим слідом і довели до кінця свою розправу.
Святий Андрій Боголюбський віддав свою душу Богові з молитвою на устах.