Блаженний Спиридон, який походив не з міста, але з одного селища, був зовсім простий щодо хитрості книжкової і невіглас на словах, але не розумом духовним і не справами богоугодними. Бо страх Божий, який є початок премудрості, маючи в серці своєму, прийшов він до Печерського монастиря і приступив до суворого чернечого життя.
Не знаючи грамоти, він почав вчитися читати книги, хоча був немолодий літами. І вивчив він напам’ять весь Псалтир, і міцно трудився о спасінні душі своєї, безперестанку співаючи Псалтир, і всякий день до кінця. Пимен, який був тоді ігуменом, постник, бачачи, що він чоловік смиренний. і працелюбний і постійно старанний в молитві і пості, і в усьому непорочний, тож доручив йому богоприємний послух — пекти хліби, принесені до Божественної літургії, на Таїнство хліба Христового, тобто просфори. Блаженний же Спиридон, старанно працюючи в пекарні, не відмінив свого подвигу і труда духовного, але доручену йому роботу виконував з усяким благоговінням і страхом Божим.
Труд рук його — було чисте і непорочне приготування жертви, принесеної ієреєм; плід же вуст його, який він приносив, — була жертва постійної хвали Богу (Євр. 13:15). Коли він рубав дрова або місив тісто, мав на устах своїх псалми Давида, щоб, за звичаєм своїм, щодня кінчати Псалтир, що він і виконував.
Одного разу цей блаженний, роблячи звичайну свою роботу, розвів вогонь, щоб пекти просфори, і від полум’я, яке вирвалося, загорівся дах келії. Тоді блаженний, взявши мантію свою, закрив нею отвір печі і, зав’язавши рукава волосяниці своєї, побіг з нею до колодязя, наповнив її водою і, поспішно повертаючись з водою, кликав братію, щоб допомогли йому гасити. Браття, прибігши, побачила дивну річ: мантія, якою блаженний закрив отвір печі, не згоріла, і вода, якою погасили пожежу келії, не витекла з волосяниці. І прославили голосно Бога.
Був у блаженного Спиридона помічник — один брат Никодим, який у всьому мав з ним однодумність і єдиний норов, в молитві і в ручному труді.
Обидва вони ревно і по-Божому послужили в справі випікання просфор тридцять років, чисто і непорочно здійснюючи свою справу і, коли переставилися, в доброму сповіданні насичуються слави Божої, яку бачать вже більше не під виглядом пропонованого хліба, але лицем до лиця.