Святитель Іоанн Милостивий, патріарх Олександрійський, народився на Кіпрі в VI столітті в сім’ї знатного вельможі Епіфанія. З волі батьків одружився і мав дітей. Коли дружина і діти святого померли, він став ченцем: суворим пісником, молитовником і братолюбцем.
Його духовні подвиги здобули йому популярність, і, коли овдовіла патріарша кафедра в Олександрії, імператор Іраклій і все духовенство просили святого Іоанна зайняти патріарший престол.
Святитель гідно ніс архіпастирське служіння, дбаючи про моральне і догматичне виховання пасомих. Під час свого патріаршества він викрив і вигнав з Олександрії єресь монофеліта-антиохійця Фуллона.
Але головною своєю справою святитель вважав милостиню і благодіяння всім нужденним. На початку свого патріаршого служіння він наказав врахувати жебраків і убогих в Олександрії, яких виявилося понад сім тисяч осіб. Усім цим нещасним святитель давав щоденну безкоштовну їжу. Двічі на тиждень, у середу і п’ятницю, він виходив до дверей патріаршого собору і, сидячи на паперті, приймав усіх нужденних: розбирав чвари, допомагав скривдженим, роздавав милостиню. Тричі на тиждень він відвідував лікарні, надаючи допомогу страждальцям. У цей час імператор Іраклій вів важку війну з перським царем Хозроєм II. Перси розграбували і спалили Єрусалим, захопивши безліч полонених. Святий патріарх Іоанн виділив більшу частину церковної скарбниці для їхнього викупу.
Святитель ніколи не відмовляв прохачам. Одного разу дорогою до лікарні він зустрів жебрака і велів дати йому 6 срібняків. Жебрак, змінивши одяг, обігнав патріарха і знову став просити милостиню. Іоанн знову дав йому 6 срібняків. Коли ж же жебрак втретє попросив милостині і слуги стали гнати настирливого прохача, патріарх наказав дати йому 12 срібняків, сказавши: “Чи не Христос спокушає мене?” Двічі святитель давав гроші купцеві, який зазнавав корабельних аварій, а втретє дав йому корабель, що належав патріархії, наповнений пшеницею, на якому купець здійснив благополучну подорож і повернув борг.
Святий Іоанн Милостивий був відомий своїм лагідним ставленням до людей. Одного разу святитель змушений був за якусь провину відлучити від Церкви одного клірика. Той, хто провинився, озлобився на патріарха. Святитель хотів закликати його для бесіди і забув про це. Під час звершення Божественної літургії святий згадав слова Євангелія: коли приносиш свій дар на вівтар і згадаєш, що брат твій має що-небудь проти тебе, – залиш дар свій і спочатку помирися з братом твоїм (Мф. 5:23-24). Святитель вийшов із вівтаря, покликав до себе клирика, який завинив, і, впавши перед ним на коліна, всенародно просив вибачення. Вражений клірик розкаявся у скоєному і згодом став благочестивим священиком.
Один городянин образив Георгія, племінника патріарха. Георгій просив святого помститися кривднику. Святитель обіцяв так відплатити кривдникові, що здивується вся Олександрія. Це заспокоїло Георгія, і святий Іоанн став повчати його, кажучи про необхідність лагідності та смиренності, а потім, закликавши кривдника, оголосив, що звільняє його від сплати церковної данини за землю. Олександрія справді була здивована такою “помстою”, а Георгій зрозумів урок свого дядька.
Святий Іоанн, суворий аскет і молитовник, завжди мав у душі пам’ять смертну. Він замовив для себе труну, але не велів майстрам доробляти її до кінця, вказавши кожного святкового дня приходити до нього і питати, чи не час завершити роботу.
Незадовго до смерті святий Іоанн змушений був через хворобу залишити свою кафедру і піти на о. Кіпр. Під час шляху на кораблі хворому святителю було знамення: у сонному видінні йому з’явився світлосяйний чоловік і сказав: “Цар царів кличе тебе до Себе”. Це видіння провістило швидку кончину патріарха. Прибувши на Кіпр, у рідне місто Амафунт, святитель з миром відійшов до Господа (616-620).