У 43 році цар Юдеї, обурений плідною проповіддю про Христа Спасителя, розпочав гоніння на християн. Безбожний правитель наказав ув’язнити святого Петра, щоб після Великодня стратити його на догоду народу. Воїни зв’язали блаженного двома залізними ланцюгами (зі старослов’янської мови – «веригами»). Однак вночі напередодні суду у в’язниці з’явився Ангел Божий і звільнив апостола, знявши з нього ланцюги (Діян. 12:1-19).
Єрусалимські християни, дізнавшись про диво, взяли вериги і з благоговінням зберігали їх як духовний скарб, перед яким відбувалися чудеса та зцілення, за молитвами вірян. Згодом святиню урочисто перенесли до Константинополя, а один із ланцюгів було подаровано Риму. Там був зведений собор на честь первоверховного апостола Петра, в якому стали зберігати безцінну реліквію, разом із іншими веригами, в які був закутий учень Господній перед самою своєю стратою за ім’я Христове.
Немає нічого дивного в тому, що чудеса відбуваються не лише від мощів святих, а й від їх одягу чи від речей, до яких вони торкалися. У Священному Писанні сказано, що благодаттю Божою такі чудотворіння відбувалися і через апостола Павла, «так що на хворих клали хустки і опоясання з тіла його, і вони зцілялися від хвороб, і злі духи виходили з них» (Діян. 19:11-12).
Божественна благодать, що перебуває в очищених душах святих, дійсно переповнює їх тіла, від тіла поширюється і на одяг, і навіть на тінь: «Недужих виносили на вулиці й клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них» (Діян. 5:15).
Таким чином Православна Церква успадкувала благочестивий звичай шанувати не тільки мощі угодників Божих, що стали вмістилищем благодаті, але і їх одяг, речі, якими вони користувалися, і навіть знаряддя їх страждань в ім’я Спасителя.