Свято Пасхи встановлене вже в Апостольській Церкві і святкувалося в ті часи. Стародавня Церква під імʼям Пасха зʼєднувала дві седмиці: ту, що передує дню Воскресіння, і ту, що настає після нього. Для позначення тієї та іншої частини свята використовували особливі найменування: Великдень Хресний, або Великдень Страждань, і Великдень Воскресний, тобто Великдень Воскресіння. Після Нікейського Собору (325 році) ці найменування вважаються такими, що вийшли зі вжитку, і було запроваджено нові назви — Страсна і Світла седмиці, а сам день Воскресіння названо Великоднем.
Слово «Пасха» веде свій початок ще від старозавітного свята Пасхи, яке, своєю чергою, так назване було від єврейського слова «песах» («проходить повз») — для відзначення події виходу євреїв із Єгипту та єгипетського рабства. Ангел, який погубив єгипетських первістків, коли бачив кров великоднього Агнця на дверях єврейських осель, проходив повз.
У перші століття християнства Пасху святкували не скрізь в один і той самий час. На Сході, в Малоазійських Церквах, святкували її в 14-й день нісана (березня), на який би день седмиці не припадало це число. А Західна Церква, вважаючи непристойним святкувати Великдень разом з іудеями, звершувала святкування в перший недільний день після весняного повного місяця. Спроба встановити згоду з цього питання між Церквами була зроблена за святого Полікарпа, єпископа Смирнського, в середині II століття, але успіхом не увінчалася. Два різні звичаї існували до Першого Вселенського Собору (в 325 році), на якому було винесено постанову святкувати Великдень (за правилами Церкви Александрійської) повсюдно в першу неділю після великоднього повного місяця, у межах між 22 березня й 25 квітня, щоб християнський Великдень завжди святкувався після іудейського.
У християнській Церкві найменування «Пасха» отримало особливий зміст і стало позначати перехід від смерті до життя, від землі до неба, що виражається і в священних піснеспівах Церкви: «…Пасха, Господня Пасха, от смерти бо к жизни и от земли к небеси Христос Бог нас преведе, победную поющия…»