Святитель Митрофан, патріарх Константинопольський, був сучасником святого Константина Великого (306–337). Батько ж його, Дометій, був рідним братом римського імператора Проба (276–282). Зрозумівши хибність язичницької віри, Дометій увірував у Христа. Під час жорстоких переслідувань християн у Римі святий Дометій з двома своїми синами, Пробом і Митрофаном, віддалився до міста Візантія, де став навчатися закону Господнього у єпископа Тита (242–272), мужа святого життя. Бачачи палке бажання Дометія потрудитися для Господа, єпископ Тит висвятив його на пресвітера. Після смерті Тита на єпископський престол був зведений Дометій (272–303), а згодом на нього були зведені його сини, Проб (303–315) і, в 316 році, Митрофан.
Прибуши одного разу до Візантія, імператор Константин Великий був захоплений красою і зручним розташуванням міста. Побачивши святість життя й мудрість святого Митрофана, імператор взяв його з собою до Рима. Невдовзі ж Константин Великий переніс столицю із Рима до Візантія і перевів туди святителя Митрофана.
У 325 році для подолання єресі Арія в Нікеї зібрався Перший Вселенський Собор. Константин Великий випросив у святих отців Собору титул патріарха для святителя Митрофана. Таким чином, святитель став першим патріархом Константинопольським.
Сам він, будучи тоді вже глибоким старцем, не міг бути присутнім на Соборі, а послав замість себе хор’єпископа (вікарія) Олександра. Після завершення Собору імператор разом з отцями Собору навістив хворого патріарха. На прохання правителя імперії той назвав свого гідного наступника — єпископа Олександра, передрікши, що після Олександра патіарший престол посяде Павло, на той час чтець, а патріарху Александрійському Олександру передбачив, що його наступником буде архідиякон Афанасій.
Святитель Митрофан мирно преставився до Бога в 326 році, у віці ста сімнадцяти років. Мощі його спочивають в Константинополі, у храмі, спорудженому на його пам’ять.