Преподобний Аліпій Печерський народився близько 1065 або 1070 року і був наслідувачем євангеліста Луки. З молодих років Аліпій був відданий батьками на навчання до грецьких іконописців, які прийшли для прикрашання святої Печерської церкви. І він був свідком дивовижного чуда, яке описане в оповіді про святу Печерську церкву. Під час робіт іконописців з прикрашання вівтаря в ньому зобразилася сама собою ікона Пресвятої Богородиці й просяяла яскравіше сонця. Потім голуб вилетів із її уст і після довгого літання влетів в уста ікони Спасителя.
Аліпій прийняв чернечий постриг у Печерському монастирі від ігумена Никона і став удосконалюватися не лише в іконописанні, а й в чернечих подвигах, створюючи в собі гідну оселю Святого Духа.
Ніколи не брав він плати за свою роботу, але якщо йому траплялося виручити що-небудь за рукоділля, він поділяв це на три частини: першу частину відкладав на усе потрібне для ікон, другу зберігав на милостиню жебракам, третю залишав на потреби монастирські. Вночі він займався бдінням, молитвою і поклонами; коли ж наступав день, то зі смиренням, безкорисливістю, чистотою, терпінням, в пості й думках про Бога займався іконописанням.
З благословення ігумена преподобний Аліпій був висвячений в сан священника. Одного разу до монастиря прийшла дуже хвора людина, якій не допомагали жодні ліки. Преподобний Аліпій сповідав її, помазав її гнійні рани на обличчі фарбами для ікон, відвів до Церкви, де та причастилася Святих Христових Таїн, і після цього звелів умити обличчя водою, якою замивають руки священники після Причастя. Людина після цього зцілилася, а її онук на подяку за це пізніше вніс великі пожертвування на монастир.
Відомо із житія преподобного Аліпія, як один благочестивий чоловік побудував церкву і просив через двох ченців умовити Аліпія іконописця написати образи для неї. Через них він передав дошки для ікон і срібло. Але недбайливі монахи забрали срібло собі і двічі говорили цій людині, нібито Аліпій вимагає ще. А коли прийшов час забирати ікони, вони обмовили Аліпія і сказали, що він забрав срібло й відмовляється писати ікони.
Людина ця прийшла до ігумена Никона і, розповівши про всі події, просила справедливого суду над ні в чому не винним іконописцем. Аліпій, приведений до ігумена, розгубився. Але яким був їхній загальний подив, коли принесли дошки для написання ікон, а на них дивовижним чином уже були написані чудові образи Спасителя, Божої Матері і святих угодників. Ченці, які так несправедливо вчинили з преподобним Аліпієм, були вигнані із монастиря, а слава про чудеса, які відбуваються по молитвам преподобного і від написаних ним ікон, дійшла й до самого київського князя.
Одного разу попущенням Божим вигорів від пожежі в Києві весь Поділ. Згоріла там і церква, в якій стояли ті ікони. Але після пожежі всі сім ікон були знайдені цілими і неушкодженими. Почувши про це, князь прийшов сам подивитися на диво.
Побачивши вцілілі ікони, він почув про те, як раніше вони були написані в одну ніч Божою силою, позбавивши від напасті преподобного Аліпія. Всі ці події свідчили про доброчесне життя преподобного отця нашого Аліпія, заради якого нерукотворно були зображені ті ікони.
Коли преподобний Аліпій сильно захворів, одна людина просила написати його ікону Успіння Пресвятої Богородиці. Прохач дуже засмутився від того, що за станом свого здоров’я преподобному це буде практично неможливо зробити, оскільки той не вставав зі свого ліжка.
Тієї ночі в келію до Аліпія прийшов ангел, сам написав ікону і разом з нею зник. Наступного ранку прохач, коли увійшов до Церкви, побачив прекрасну ікону Успіння на спеціально приготованому для неї місці й одразу поспішив до монастиря. Вони з ігуменом Никоном прийшли до преподобного Аліпія, і той розповів їм, що ікона ця не рукотворна, а написана ангелом Божим.
Після цього преподобний Аліпій з миром спочив у Господі і був похований в Антонієвих печерах Лаври.