Преподобний Олексій, чоловік Божий, народився в Римі від знатних і благочестивих батьків (водночас існує припущення, що візантійські агіографи під “Римом” могли мати на увазі “Новий Рим”, тобто Константинополь). Його батько Євфиміан був сенатором. У нього з дружиною Аглаїдою довго не було дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. Але благочестива Аглаїда не полишала надії — і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексієм (у перекладі з грецької — “захисник”).
Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно навчався. Коли він досягнув повноліття, Євфиміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони обрали для сина дівчину царської крові, дуже красиву і багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: “Збережи це, і хай буде між тобою і мною Господь, доки не оновить нас Своєю благодаттю”. Потім він вийшов із шлюбних покоїв і тієї ж ночі залишив батьківський дім.
Сівши на корабель, що відпливав на Схід, юнак прибув на Лаодикії Сирійської. Тут він пристав до погоничів віслюків і дістався до міста Едесси, де перебував Нерукотворний Образ Господа, закарбований на плащаниці. Роздавши залишки майна, юнак одягнувся в лахміття і став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі він причащався Святих Христових Тайн. По ночах Олексій бодрствував і молився. Споживав він тільки хліб і воду.
Преподобний Олексій провів в Едессі, просячи милостиню в притворі храму Богородиці, сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що злиденний Олексій є чоловік Божий.
Коли жителі Едесси стали шанувати його, преподобний Олексій таємно залишив місто. Він думав вирушити до Тарса, що в Малій Азії. Проте корабель, на якому плив святий, у сильну бурю збився зі шляху, довго блукав і пристав зрештою до берегів Італії, неподалік Рима.
Святий Олексій, побачивши в цьому Промисел Божий, пішов до дому батька свого, бо був певний, що його не впізнають. Зустрівши батька Євфиміана, він попросив у нього прихистку і згадав про родичів його, які перебувають у мандрах. Євфиміан радий був прийняти злиденного, дав йому місце в сінях свого будинку, звелів носити йому їжу з господарського столу і приставив слугу для допомоги йому. Інші слуги із заздрості стали нишком ображати злиденного. Але преподобний Олексій побачив у цьому диявольське намовляння і приймав образи зі смиренням та радістю.
Святий, як і раніше, харчувався хлібом і водою, а ночами бордствував та молився. Так минуло ще сімнадцять років. Коли ж наблизився час кончини його, преподобний Олексій написав про все життя своє, включно з тим таємним, що було відомо лише батьку з матір’ю, і словами, сказаними дружині в шлюбних покоях.
У неділю після Божественної літургії в соборі святого апостола Петра відбулося чудо. Від святого престолу вийшов голос з Неба: “Шукайте чоловіка Божого, аби він помолився про Рим і весь народ його”. Усі з жахом і захопленням впали ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм чоловіка Божого — й із престолу вийшов голос: “У домі Євфиміана — чоловік Божий, там шукайте”.
У храмі були присутні Римський імператор Гонорій (395–423) і папа Римський Інокентій І (402–417). Вони звернулися до Євфиміана, однак той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфиміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його в живих. Лик блаженноспочилого святого сяяв неземним світлом. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого з належними почестями перенесли і поклали на ложе. Імператор і папа Римський прихилили коліна, просячи святого розтиснути руку. І святий Олексій виконав їхнє прохання.
Сувій з життєписом святого було прочитано читцем храму в ім’я апостола Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем припали до його тіла, поклонилися його чесним останкам. При вигляді такої події багато хто плакав. Ложе з тілом преподобного Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недугів своїх. Німі починали говорити, сліпці прозрівали, одержимі і душевнохворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій і папа Інокентій І самі понесли тіло святого в поховальній процесії.
Чесні останки преподобного Олексія, чоловіка Божого, були поховані у храмі святого Воніфатія 17 березня 411 року. 1216 року були знайдені мощі святого. Його житіє здавна було одним із найулюбленіших на Русі.