Є християнські свята, про які знають буквально всі. І можуть в двох словах описати, що ж, власне, відзначають віруючі. Різдво – Христос народився. Великдень – Христос воскрес. А що за свято Стрітення Господнє? Що взагалі означає це незвичне сучасній людині слово – «стрітення»?
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦпублікує матеріал, підготовлений спільно з редакцією «Фома в Україні».
Що означає слово “стрітення”?
Питання, яке можна почути найчастіше з приводу Стрітення: «Так, добре, сьогодні Стрітення. А що це таке?”
Стрітення Господнє – одне з двунадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. Це неперехідне свято, у нас воно відзначається 15 лютого.
У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» – «зустріч». День Стрітення – точка в часі, у якій зустрілися Старий і Новий Заповіти. Стародавній світ і християнство. Сталося це завдяки людині, якій в Євангелії відведено особливе місце.
Очистительна жертва від Пречистої Діви
15 лютого ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.
По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.
І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Іісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.
Зустріч у Єрусалимському Храмі
Після здійснення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з Храму, але тут до них підійшов дуже старий чоловік, мабуть, найстаріша людина в Єрусалимі. Його звали Симеон. У перекладі з староєврейської «šim’on» означає «слухання». Праведник узяв Немовля на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».
За переказами, на момент зустрічі з Христом Симеону було більше 300 років. Він був шанованою людиною, одним із сімдесяти двох вчених, яким доручили здійснити переклад Святого Письма з єврейської на грецьку. Переклад Септуагінти був зроблений на прохання єгипетського царя Птолемея II Філадельфа (285-247 до н.е.).
Цієї суботи старець виявився в Храмі невипадково – Святий Дух привів його. Багато років тому Симеон здійснював переклад книги пророка Ісаї і побачив загадкові слова: «Се Діва в утробі зачне, і родить Сина». Як діва, тобто незаймана, може народити? Вчений засумнівався і хотів виправити «Діва» на «Жінка». Але йому з’явився Ангел і не просто заборонив змінювати слово, але сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що пророцтво істинно. Про це пише євангеліст Лука: «Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраілевої і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, допоки не побачить Господа Христа» (Лк. 2:25-26).
І ось, цей день настав. Здійснилося те, що учений муж чекав все своє непосильно довге життя. Симеон узяв на руки Немовля, народженого від Діви, – а значить, пророцтво Ангела виповнилося. Старець міг спокійно померти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» Церква назвала його Симеоном Богоприїмцем і прославила як святого.
Єпископ Феофан Затворник писав: «В особі Симеона весь Старий Завіт, неспокутуване людство, з миром відходить у вічність, поступаючись місцем християнству…».Спогад про цю євангельську історію кожен день звучить в православному богослужінні. Це Пісня Симеона, або інакше – «Нині відпускаєш».
«Тобі Самій меч пройде душу»
Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовля, старець Симеон звернувся до Неї зі словами: «Ось, із-за Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. І Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк. 2: 34-35).
Спори в народі – це переслідування, які були приготовані Спасителю. Відкриття помислів – Суд Божий. Що за зброя простромить серце Богородиці? Це було пророцтвом про Розп’яття, яке чекало Її Сина. Адже цвяхи і спис, від яких прийняв смерть Спаситель, пройшли нестерпним болем і через Її материнське серце. Є ікона Богородиці – яскрава ілюстрація цього пророцтва. Вона називається «Пом’якшення злих сердець». Іконописці зображають Богоматір, Яка стоїть на хмарі з сімома увіткненими в серце мечами.
Анна-пророчиця
У день Стрітення в Єрусалимському храмі відбулася ще одна зустріч. До Богоматері підійшла 84-річна вдова, «дочка Фануїлова». Городяни називали її Анна-пророчиця за натхненні промови про Бога. Вона багато років жила і працювала при Храмі, як пише євангеліст Лука, «постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37-38).
Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Христу і вийшла з Храму, несучи городянам звістку про пришестя Месії, рятівника Ізраїлю. А Святе Сімейство повернулося в Назарет, так як виконало все, що заповідував закон Мойсея.
Пісня Симеона
Пісня Симеона, або «Нині відпускаєш …», – це слова Симеона з Євангелія від Луки.
Вперше ця молитва згадується вже в Апостольських Постановах. У Українській Православній Церкві слова Симеона під час богослужіння читають, а не співають, на відміну від католиків, наприклад. Відбувається це в кінці вечірні. Крім того, православні проголошують «Нині відпускаєш…» під час Таїнства Хрещення – але тільки для немовлят-хлопчиків.
Текст молитви церковнослов’янською:
Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко, по глаголу Твоему, с миром; яко видеста очи мои спасение Твое, еже еси уготовал пред лицем всех людей, свет во откровение языков, и славу людей Твоих Израиля.
Текст молитви українською:
Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло для навчання язичників і славу народу Твого Ізраїля.
Історія святкування
Свято Стрітення Господнього – одне з найдавніших у християнській Церкві. Перші Стрітенські проповіді перед народом вимовляли ще IV-V століттях – наприклад, святителі Кирилл Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Ніський та Іоанн Златоуст.
Найстаріше і при цьому історично достовірне свідчення про святкування Стрітення на християнському Сході – це «Паломництво до Святих місць». Його написала паломниця Етерія (Сільвія) в кінці IV століття. Вона пише: «В цей день буває процесія в Анастасіс, і всі прямують, і все відбувається по порядку з величним торжеством, немов у Великдень. Проповідують усі пресвітери, і потім єпископ… Після цього, відслуживши все за звичайним порядком, здійснюють Літургію».
Свято стало загальнодержавним у Візантії в VI столітті. Слідом за цим традиція урочистого святкування Стрітення поширилася по всьому християнському світі.
Богослужіння Стрітення Господнього
У Стрітення Господнього – незмінне місце в церковному календарі. 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Якщо Стрітення випадає на понеділок першої седмиці Великого посту, що трапляється дуже рідко, святкове богослужіння переноситься на попередній день – 14 лютого.
Стрітення – свято Господське, тобто присвячене Іісусу Христу. Але в перші століття християнства в цей день вшановували Богоматір. Тому ті, хто скаже, що це Богородичне свято, будуть частково праві.
Стрітення близьке до свят на честь Божої Матері і по складу богослужіння. У тропарі свята, у прокімнах на утрені і Літургії та інших піснеспівах звернення до Богородиці займають центральне місце.
Цікаво, що подвійність Стрітення вплинула на колір облачень священнослужителів на святковій службі. Вони можуть бути і білими – як в Господні свята, і блакитними – як в Богородичні. У церковній традиції білий колір символізує Божественне світло. Блакитний – чистоту і непорочність Діви Марії.
Звичай освячення свічок
Звичай освячувати церковні свічки на свято Стрітення Господнього прийшов у Православну Церкву від католиків. Сталося це в 1646 році, коли митрополит Київський святитель Петро (Могила) склав і видав свій требник. У ньому автор детально описав католицький чин хресних ходів із запаленими світильниками. За допомогою такої факельної ходи Римська Церква намагалася відвернути свою паству від язичницьких свят, пов’язаних з шануванням вогню. У ці дні язичники-кельти святкували Імболк, римляни – Луперкалії (фестиваль, пов’язаний з пастушим культом), слов’яни – Громниці. Цікаво, що в Польщі після прийняття християнства Стрітення стали називати святом Громничної Божої Матері. Це відгомін міфів про бога-громівника і його дружини – у народі вірили, що стрітенські свічки можуть захистити будинок від блискавки і пожежі.
До стрітенських свічок у Православній Церкві ставилися по-особливому – не магічно, а благоговійно. Їх зберігали увесь рік і запалювали під час домашньої молитви.
У православному требнику священнослужителя є спеціальний “Чин благословення свічок на Стрітення Господнє”. Хтось може запитати: чим же відрізняється звичайна церковна свічка від “Стрітенської”? Тільки чином освячення, адже прості церковні свічки, які продаються в крамницях, теж освячені.
Для кращого розуміння можна провести аналогію з освяченням води. Так, наприклад, коли в храмі служаться водосвятні молебні: вода освячується малим чином, можна сказати – “звичайним”. Але є і таке поняття, як освячення води великим чином, і робиться це тільки єдиний раз в році – на свято Хрещення Господнього.
Так само і з “стрітенськими свічками” – їх освячують тільки раз на рік особливим чином. Однак це не означає, що “стрітенським свічкам” слід надавати якесь магічне або чудодійне значення – це крайнощі, звичайно. “Стрітенські свічки” православні християни запалюють під час домашньої молитви, як і інші церковні свічки. Адже будь-яка свічка, якщо гаряче молитися, зігріває молитву.
Цікаві факти про Стрітення Господнє
- У США і Канаді до свята Стрітення Господнього, який там відзначають 2 лютого, приурочене знамените народне свято – День бабака.
- Стрітення Господнє – в деяких країнах ще й День православної молоді. Ідея цього свята належить Всесвітньому Православному Молодіжному Руху – «Синдесмосу». У 1992 році з благословення всіх глав Помісних Православних Церков «Синдесмос» затвердив 15 лютого як День Православної молоді.
- Відомо, що одна з найбільш древніх фресок Стрітення знаходиться в Києві, а саме в Кирилівській церкві. Датується вона ХІІ століттям.
Ікони Стрітення Господнього
Іконографія Стрітення – ілюстрація оповідання євангеліста Луки. Діва Марія передає Богонемовля на руки старця Симеона – ось головний сюжет ікон і фресок свята. За спиною Богородиці зображується Йосип Обручник; він несе в руках або в клітці двох голубів. Позаду праведного Симеона пишуть Анну-пророчицю.
Найдавніший образ Стрітення можна знайти в одній з мозаїк тріумфальної арки у церкві Санта Марія Маджоре в Римі. Мозаїка була створена в першій половині V століття. На ній ми бачимо, як Богоматір йде з Немовлям на руках назустріч святому Симеону – у супроводі ангелів.
Найдавніші зображення подій Стрітення на Русі – це дві фрески XII століття. Перша – у Кирилівській церкві в Києві. Друга – у церкві Спаса на Нередиці в Новгороді. Цікаво, що на фресці Кирилівської храму Немовля не сидить, а лежить на руках Богородиці.
Незвичайний варіант іконографії Стрітення є в середньовічному грузинському мистецтві. На цих іконах немає зображення вівтаря, замість нього – запалена свічка, символ жертви Богові.
З подією Стрітення пов’язана ікона Пресвятої Богородиці «Пом’якшення злих сердець», її ще називають «Симеонове пророцтво». Іконописний сюжет нагадує нам слова Симеона, звернені до Діви Марії: «А Тобі Самій меч пройде душу».
До речі, цей образ дуже схожий на ікону Божої Матері «Семистрільна». Але є одна відмінність. Стріли, що пронизують серце Богородиці, розташовані на іконі «Пом’якшення злих сердець» по три праворуч і ліворуч, одна знизу. У «Семистрільної» ікони- чотири стріли з одного боку і три з іншого.
СКАЗАНИЕ О СРЕТЕНИИ ГОСПОДНЕМ
В изложении святителя Димитрия Ростовского
По прошествии сорока дней после рождества Господа нашего Иисуса Христа, и по исполнении дней законного очищения, Пречистая и Преблагословенная Дева Матерь, вместе со святым Иосифом обрученником, пришла из Вифлеема в Иерусалим ко храму Божию, принеся сорокадневного младенца Христа для исполнения закона Моисеева. По сему закону нужно было, во-первых, по рождении очиститься чрез принесение Богу подобающей жертвы и чрез иерейскую молитву, – и, во-вторых, нужно было поставить пред Господом первородного младенца и сделать выкуп за него установленною ценою (Лев.12:7). Так было повелено Господом в Ветхом Завете Моисею, у которого в книгах о законе очищения матери пишется так: «Если женщина зачнет и родит младенца мужеского пола, то она нечиста будет семь дней; в восьмый же день обрежется у него крайняя плоть его: и тридцать три дня должна сидеть, очищаясь от кровей своих; ни к чему священному не должна прикасаться и к святилищу не должна приходить, пока не исполнятся дни очищения ее. По окончании дней очищения своего, она должна принести однолетнего агнца во всесожжение и молодого голубя или горлицу в жертву за грех. Если же она не в состоянии принести агнца, то пусть возьмёт двух горлиц или двух молодых голубей, одного во всесожжение, а другого в жертву за грех, и очистит ее священник, и она будет чиста» (Лев.12:7-8, 12:2-4).
А о посвящении Богу первенцев мужеского пола в законе так говорится: «Освяти Мне каждого первенца (мужеского полу) перворожденного, разверзающого ложесна» (Исх.13:2)[1]. И в другой раз: «Отдавай Мне первенца из сынов твоих» (Исх.22:29). Это требовалось за то великое благодеяние Божие в Египте, когда Господь, избивая Египетских первенцев, пощадил Израильских (Исх.11:5-7). Посему израильтяне приносили своих перворожденных младенцев в храм, посвящая их Богу, как должную дань, установленную законом. И опять выкупали их у Бога себе установленною ценою, которая называлась «выкупным серебром», и отдавалась служащим при храме Господнем левитам, как о сем написано в четвертой книге Моисея (Чис.3:49-51). Установленная же цена выкупа состояла из пяти священных сиклей церковного веса, а каждый священный сикль имел в себе двадцать пенязей[2]. Исполняя сей закон Господень, Матерь Божия ныне пришла в храм с Законодателем. Пришла очиститься, хотя и не требовала очищения, как нескверная, неблазная, нетленная, пречистая. Ибо Та, Которая зачала без мужа и похоти, и родила без болезни и нарушения Своей девической чистоты, не имела скверны, свойственной женам, родящим по естественному закону: ибо родившую Источник чистоты, как могла коснуться нечистота? Христос родился от Нее, как плод от древа; и как древо, по рождении своего плода, не повреждается и не оскверняется, так и Дева, по рождении Христа, плода благословенного, осталась неповрежденною и неоскверненною. Христос произошел от Нее, как луч солнечный проходит сквозь стекло или кристалл. Проходящий сквозь стекло или кристалл солнечный луч не разбивает и не портит его, но еще более освещает. Не повредил девства Матери Своей и Солнце Правды – Христос. И дверь естественного рождения, чистотою запечатленную и девством охраняемую, не осквернил обычными для женщин кровотечениями, но, пройдя сверхъестественно, еще более усугубил ее чистоту, освятив ее своим происхождением, и просветив Божественным светом благодати. Совершенно не нужно было никакого очищения для Родившей без истления Бога-Слова. Но дабы не нарушить закон, а исполнить его, пришла очиститься всесовершенно чистая и не имущая никакого порока. Вместе с сим исполненная смирения, Она не гордилась Своею нетленною чистотою, но пришла, как бы нечистая, встать вместе с нечистыми женами пред дверьми храма Господня, – и требовать очищения, не гнушаясь нечистыми и грешными. Принесла и жертву, но не как богатые, приносившие непорочного однолетнего агнца, а как бедные, приносившие двух горлиц, или двух птенцов голубиных, во всём проявляя смирение и любовь к нищете, и избегая гордыни богатых. Ибо из золота, принесенного волхвами (Мф.2:11), Она взяла немного, и то раздала нищим и убогим, удержав для Себя только самое необходимое на дорогу в Египет. Купив упомянутых двух птиц, Она принесла их, по закону, для жертвы, а вместе с ними принесла и Своего первородного Младенца. «Принесли Его в Иерусалим, чтобы представить пред Господа» (Лк.2:22) – говорит Евангелист Лука, т. е. возвратить Божие Богу, ибо в законе Господнем написано, что всякий младенец мужеского пола, разверзающий ложесна, должен быть посвящен Господу (Исх.13:2). Держа на руках Своих Новорожденного, Святая Дева Мария преклонила колена пред Господом и с глубоким благоговением, как драгоценный дар, возносила и предавала Младенца Богу, говоря:
– Се, Сын Твой, Превечный Отче, Которого Ты послал воплотиться от меня для спасения рода человеческого! Ты Его родил прежде веков без Матери, а я по Твоему благоволению, по исполнении лет, родила Его без мужа; вот плод чрева моего перворожденный, Духом Святым во мне зачатый, и неизреченно, как Ты Один ведаешь, от меня происшедший: Он Первенец мой, ранее же всего Твой, Тебе соприсносущный и собезначальный, первенец Тебе Одному подобающий, ибо Он есть от Тебя сошедший, не отступив от Твоего Божества. Приими Первенца, с Которым Ты веки сотворил (Евр.1:2), и с Которым вместе свету возсиять повелел: приими воплотившееся от меня Твое Слово, Которым Ты утвердил небо, основал землю, собрал в соединение воды: приими от меня Твоего Сына, Которого приношу Тебе на сие великое, да о Нем и о Мне устроишь так, как Тебе угодно, и да искупишь род человеческий Его плотию и кровию, принятою от Меня.
Произнеся сии слова, Она отдала Свое драгоценное Чадо в руки архиерею, как наместнику Божию, как бы отдавая Его Самому Богу. После сего Она выкупила Его, как требовал закон, установленною ценою, – пятью священными сиклями, число которых как бы предзнаменовало пять священных язв на теле Христа, принятых Им на кресте, которыми весь мир был искуплен от клятвы законной и от работы вражией[3].
В то самое время, когда Матерь Божия принесла младенца Иисуса для исполнения над Ним предписанного законом обычая, в храм пришел, руководимый Духом Святым, старец Симеон, человек праведный и благочестивый, ожидавший утехи Израилевой, имевшей наступить с пришествием Мессии[4]. Он знал, что ожидаемый Мессия уже приближается, ибо скипетр перешёл от Иуды к Ироду, и исполнялось пророчество праотца патриарха Иакова, предрекшего, что не оскудеет князь от Иуды, пока не приидет ожидание народов, Христос Господь (Быт.49:10). Точно также окончились и Данииловы седмины числом семьдесят, после чего, по пророчеству, должно быть пришествие Мессии. Вместе с тем и самому святому Симеону Духом Святым было обещано не видеть смерти, прежде чем он не увидит Христа Господня. Симеон, посмотрев на Пречистую Деву и на Младенца, бывшего на Ее руках, увидел благодать Божию, окружающую Матерь с Младенцем, и, уведав от Святого Духа, что Сей есть ожидаемый Мессия, поспешно подошёл и, приняв Его с неизреченною радостию и благоговейным страхом, воздавал Богу великое благодарение. Он, убеленный сединами, как лебедь перед своею кончиною, воспел пророческую песнь: «Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко, по глаголу Твоему, с миром».
«Не имел я, – как бы так говорил он, – мира в мыслях своих, все дни ожидая Тебя, и все дни пребывал в печали, пока Ты приидешь: ныне же, увидев Тебя, я получил Дар, и, освободившись от печали, отхожу отсюда с радостною вестью к моим отцам: возвещу о Твоем пришествии в мир праотцу Адаму и Аврааму, Моисею и Давиду, Исаии и прочим святым отцам и пророкам, неизреченную радость принесу я им, пребывающим доселе в печали; к ним и отпусти меня, дабы, оставив печаль, они возвеселились о Тебе – Избавителе своем. Отпусти меня раба Твоего, после многолетних трудов, успокоиться на лоне Авраамовом: очи мои уже видели Спасение Твое, уготованное для всех людей, очи мои видели Свет, уготованный для рассеяния тьмы, для просвещения народов, для откровения им неведомых Божественных Таин, – Свет, воссиявший для прославления людей Твоих Израиля, Который Ты обещал чрез пророка Исаию, сказав: «Дам Сиону спасение, Израилю славу Мою»(Ис.46:2).
Иосиф и Пречистая Дева, слыша всё сказанное Симеоном о Младенце, удивлялись; притом они видели, что Симеон говорит к Младенцу, не как к младенцу, но как к «Ветхому днями»[5], и молясь обращается к Нему не как к человеку, а как к Богу, имеющему власть жизни и смерти и могущему тотчас отпустить старца к иной жизни, или удержать в настоящей. Симеон обратился с благословением и к ним, восхваляя и величая пренепорочную Матерь, родившую в мир Бога и человека, и ублажая мнимого отца святого Иосифа, сподобившегося быть служителем такому таинству. Потом, обратившись к Марии, Матери Его, а не к Иосифу – ибо он прозревал в Ней очами своими безмужную Матерь, – Симеон произнес:
– Сей послужит на падение и возстание многим во Израиле: на падение тем, которые не пожелают веровать словам Его, на возстание же тем, которые с любовью примут святую проповедь Его, – на падение книжникам и фарисеям, ослеплённым злобою, на возстание простым рыбарям и людям немудрым. Он изберет не мудрых, мудрых же века сего посрамит, – на падение ветхозаветного иудейского соборища, и на возстание благодатной Церкви Божией. Сей послужит знаменем для пререканий[6], ибо великий раздор произойдет в людях из-за Него: одни назовут Его благим, другие же скажут, что он обманывает людей; и положат Его, – по слову пророка Иеремии, «как бы целью для стрел» (Плч.3:12); повесив на крестном древе, уязвив как стрелами, гвоздями и копьем. В то время, безмужная Матерь, – продолжал старец, – душу Твою пройдет оружие печали и сердечной боли, когда увидишь пригвожденным ко кресту Сына Своего, когда Ты с великою болью в сердце и рыданиями будешь провожать из мира сего Того, Кого в мир Ты родила без болезни.
Здесь же в храме была и Анна пророчица, дочь Фануилова, из колена Ассирова. Она была вдова, уже сильно состаревшаяся, – ей было восемьдесят четыре года; — она семь лет только прожила со своим мужем и, овдовев, проводила Богоугодную жизнь, не отходя от храма, но в посте и молитве служа Богу день и ночь. Придя в тот час в храм, Анна много пророчествовала о принесенном в храм Господень Младенце, ко всем ожидавшим избавления в Иерусалиме[7]. Слыша и видя всё сие, книжники и фарисеи распалялись в сердцах своих, и негодовали на Симеона и Анну за их свидетельства об Отроке. Они не умолчали, но обо всём случившемся и сказанном в храме известили Ирода царя[8]. Тотчас он послал воинов с приказанием отыскать Божественного Младенца Христа-Господа и убить Его; но они не нашли уже Его: по повелению, данному Иосифу во сне, Он обретался в Египте. Святой Иосиф с Пречистою Богородицею, исполнив в храме всё требуемое законом, не возвращались в Вифлеем, а пошли в Галилею, в свой город Назарет[9], а оттуда быстро скрылись в Египет (Мф.2:13-14). Отрок же возрастал, и укреплялся духом, исполняясь премудрости, и благодать Божия пребывала на Нем (Мф.2:40).
Празднование Сретения Господня установлено в царствование Юстиниана[10], ранее же, хотя Сретение Господне и воспоминалось в Церкви[11], но торжественно не праздновалось. Благочестивый же царь Юстиниан установил праздновать сей праздник, как Господский и Богородичный, наряду с другими великими праздниками. Побуждением к установлению сего праздника были особенные обстоятельства. В царствование Юстиниана в Византии и окрестностях ея, в течение трех месяцев, начиная с последних чисел октября месяца, был сильный мор, так что сначала умирало по пяти тысяч человек в день, а потом по десяти тысяч; тела даже богатых и высокопоставленных людей оставались без погребения, ибо слуги и рабы все вымерли и не кому было погребать самих господ. А в Антиохии[12] к моровой язве, за грехи людей, присоединилась и другая казнь Божия – страшное землетрясение, от которого попадали все большие дома и высокия здания и храмы, и погибло много народа под их стенами; в числе погибших был Евфрасий[13], епископ Антиохийский, задавленный до смерти при падении храма. В это страшное и погибельное время одному благочестивому человеку было откровение, чтобы установлено было торжественное празднование Сретению Господню, как и прочим Господским и Богородичным великим праздникам. И вот, при наступлении дня Сретения Господня, февраля второго числа, когда начали праздновать со всенощным бдением и исхождением с крестами[14], смертоносная язва, мор и землетрясение тотчас прекратились, по милосердию Божию и по молитвам Пречистой Богородицы. Ей с родившимся от Нее Христом Богом да будет честь, слава, поклонение и благодарение во веки. Аминь.
Примечания
[1] По силе этого закона в память того, что в ночь пред исходом евреев из Египта Ангел-Погубитель истребил всех первенцев египетских, все первенцы еврейские должны были быть посвящены в особенное служение Богу, т. е. для служения при святилище. Когда же впоследствии для сего избрано было одно только колено Левиино, то за первородных назначен был выкуп в пять сиклей серебра.
[2] Священный сикль составляет на наши деньги около 5 коп.
[3] По сказанию святого Димитрия Ростовского, святые отцы добавляют, что святый пророк Захария, родитель Предтечи, пришедшую во храм для очищения Пречистую Деву с Младенцем поставил не на месте жен, приходящих для очищения, а на месте девиц, на котором женам, имеющим мужей, становиться не позволялось. И когда книжники и фарисеи, при виде сего, начали выражать негодование, Захария, став пред ними, возвестил, что сия Матерь и по рождестве есть Дева чистая. Когда же они не поверили сему, Захария сказал, что человеческое естество, как и всякое создание, должно служить Создателю своему, и в Его всесильных руках находится устроение Своей твари, как угодно Его изволению, – а равно – и устроение того, чтобы Дева родила, и по рождестве пребыла Девою: «по сему и я сию Матерь не устранил – сказал он, – с места, назначенного для девиц, потому что Она превыше всех дев».
[4] Пророчество о 70-ти седминах находится у Даниила 9-я гл.
[5] Под образом ветхого днями, т. е. глубокого старца, видел Бога пророк Даниил (Дан.7:9-13). В Свящ. Писании старость иногда служит символом вечности Божией.
[6] В предмет пререкания, в спорное знамя, – образ взят от военного знамени во время битвы, которое одна сторона старается отбить, а другая защитить. Господь стал знаменем пререкания в том же смысле, что одни – неверующие – силились уничтожить Его (чего и мнили достигнуть распятием Сына Божия), другие же – верующие – стояли и стоят под этим знаменем и за него ратуют.
[7] Из этого видно, что в Иерусалиме в то время было довольно людей, которые жили надеждою на скорое явление Обетованного Мессии, истинных израильтян, которые, без сомнения возрадовались радостию великою, услышав об исполнении их ожиданий и молитв.
[8] Ирод, называемый в истории Великим, сын Антипатра, царя иудеев, сначала был правителем Галилеи, но при первом римском императоре Октавии Августе, в 40 г. до Р. Хр., получил титул иудейского царя и управлял всей Иудеей, которая тогда была подчинена Римскому государству.
[9] Лк.2:39. Вифлеем – маленький город, недалеко от Иерусалима, по направлению к югу, а от Назарета, галилейского города, Вифлеем находится на расстоянии дней трех пути или немного более.
[10] Император Юстиниан Великий царствовал е 527 до 566 года. Указ о торжественном праздновании Сретения Господня по всей империи издан был им в 542 году.
[11] На этот праздник есть указания в сочинениях отцов Церкви III, IV и V веков.
[12] Здесь разумеется Антиохия – один из древнейших и богатых городов Сирии, столичный ее город; лежит при р. Оронте, верстах в 10-ти от впадения ее в Средиземное море. Для христианской церкви Антиохия имеет особенную важность, как второе после Иерусалима великое средоточие христианства, и как мать христианских церквей из язычников. В настоящее время Антиохия представляет собою небольшой и бедный городок, в котором насчитывается до 10-ти тысяч жителей.
[13] Евфрасий был епископом Антиохийским от 523 до 527 г.
[14] В память прекращения язвы, бывшей в Константинополе, и страшного землетрясения в Антиохии, в некоторых местах принято Церковию исходить с литиею пред литургиею вне обителей и во время этого крестного хода воспевать стихиры праздника и канон, по обычаю; а по возвращении во храм совершать Литургию.
[15] В кондаке на Сретение Господне Церковь воспоминает избавление от бед, постигших восточную церковь и по милости Божией прекратившихся при императоре Юстиниане.