Про життя святителя Михаїла, першого митрополита Київського, відомо небагато. У літописних джерелах подаються різні відомості про національність святителя, не встановлено точно його походження: болгарське або ж сирійське. Але не так важлива його національність: святитель Михаїл як просвітитель послужив викоріненню язичництва і насадженню благодатного християнського вчення на наших землях.
Святий проповідував без перекладача, але водночас не сприйняв в себе язичницький дух Русі, а утвердив замість язичництва Євангеліє. Він зміг стати для русичів справжнім добрим пастирем, який прибув на ці землі за часів Хрещення Русі і тут поширював слово істини в перші роки після цієї доленосної події 988 року.
Згідно з Никонівським літописом, святитель Михаїл «був муж, премудрий розумом, такий, що навчає, і святого життя», і не інакше як Промислом Божим можна назвати рішення святого патріарха Константинопольського Миколая Хрисоверга про призначення цього великого святителя на Київську кафедру. Святитель Михаїл немовби прихований від загального погляду у світлі величі святого рівноапостольного князя Володимира, але, найімовірніше, він хрестив наш народ, коли князь «Красне Сонечко» радів за свій новопросвітлений Святим Хрещенням народ.
Не тільки в Києві довелося потрудитися святителю Михаїлу. Його проповідь чули багато міст і селищ Русі, зокрема Ростов і Новгород. Завдяки його працям, молитві і особистому прикладу люди, котрі щойно почули про Христа, могли повною мірою відчути ту повноту благодаті, яку ця звістка за собою несла. Будучи главою новоствореної Київської Митрополії, святитель Михаїл зробив все для того, щоб люди побачили світло істини, щоб вони не лише зустрілися з Живим Богом, а й назавжди залишилися християнами, як за буквою, так і за духом.
Все життя святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Русі, було одним великим подвигом. Це був подвиг служіння ближнім, подвиг безперервної молитви, подвиг послуху священноначаллю, яке призначило йому таке місце служіння. Він їхав на Русь і не знав, що його чекає. Так, не скрізь приймав язичницький народ проповідь про Христа. Але те насіння, ті зерна правди і любові, котрі посіяв в серці нашого народу святитель Михаїл, виросли й дали рясні плоди, якими всі ми зараз маємо можливість користуватися, бачити, доторкатися до них. Величезна кількість храмів, священнослужителів і прихожан, — ось той плід, який зараз споглядає святитель Михаїл, перебуваючи біля Престолу Творця і молячись за кожного із нас.